Литвин Юрій Тимонович

Серед видатних васильківців окремо слід виділити поета, письменника, публіциста члена Української Гельсінкської групи, уродженця села Ксаверівки, Васильківського району.

02
Литвин Юрій Тимонович

Юрій Литвин народився 26 листопада 1934 року в сім’ї сільських учителів. Батько воював на фронті, потім партизанив у загоні С.Ковпака. Помер від ран 1944. Мати з сином перебралася в c. Барахти, Васильківського району  Київської області. Після закінчення семирічної школи Литвин пішов до гірничо-промислової школи в місті  Шахти Ростовської області, але через хворобу покинув її і повернувся до села.

24 червня 1953 року  Литвин разом з декількома хлопцями був заарештований і 29 липня засуджений Васильківським районним судом за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 р. «Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності» до 12 р. позбавлення волі. Домагаючись довідки на виїзд із села на навчання, хлопці „шантажували“ голову колгоспу «пропажею» телиці, яку вони прив’язали до дерева в лісі. Покарання відбував на будівництві Куйбишевської ГЕС (Кунєєвський ВТТ)

05
Юрій Литвин (ліворуч) та Микола Волощук, український художник, поет

31 січня 1955 року Литвин був звільнений завдяки клопотанням С. Ковпака, але 14 квітня знову заарештований за звинуваченням у створенні в таборі в липні — серпні 1954 антирадянської націоналістичної організації «Братство вільної України» (БВУ).

Члени організації готувалася, вийшовши на волю, встановити зв’язки з підпіллям ОУН, щоб боротися за незалежність України. Хоча далі написання статуту, складання присяги та пропаганди в своєму колі справа не просунулася, Литвин, як ініціатор і один з лідерів організації, 10 вересня 1955 року був засуджений Куйбишевським обласним судом за ст.ст. 58-10 ч. 2, 58-11 КК РРФСР на 10 р. таборів і 3 р. поразки в правах. Усього в цій справі було засуджено 16 осіб — українців, в’язнів Кунеєвського табору.

Литвин карався в таборах Сибіру (Мединь, Озерлаг) і в Мордовії. Там написав книгу віршів «Трагическая галерея»— про долю свого покоління, про жертви терору і присвятив її Л.Лук’яненку.

Юрій Литвин звільнився 14.червня 1965 року, одразу ж поїхав до Москви і передав посольству США інформацію про становище політв’язнів у концтаборах. Співробітникам посольства вдалося непомітно вивезти його в машині і випустити на вулиці. Оселився в с. Барахти, де жила його мати. Одружився. 1967 народився син Ростислав.

Працював на заводі холодильників у м.Василькові, на трубному заводі. Був обраний до профкому. Намагався переконати робітників, що профспілка — це не „приводной ремень партии“, а інструмент захисту економічних інтересів робітників. КДБ погрожував арештом. Литвин мусив виїхати на роботу до Сибіру.

Після повернення 14 листопада 1974 року  був заарештований у м.Рівне. Інкримінували як наклепницькі низку літературних і публіцистичних праць. 13 березня 1975 року Київський обласний суд засудив Литвина за ст. 187-1 КК УРСР до 3 р. таборів суворого режиму. Ув’язнення відбував у колонії № 25 (сел.Верхній Чов, Комі АРСР). У таборі переніс операцію на виразку шлунку.

14листопада 1977 року Литвин знову повернувся в с. Барахти. Півтора року був під адміністративним наглядом. На пропозицію О. Мешко в червні 1978 р. вступив до Української Гельсінкської групи (УГГ). У квітні 1979 написав працю «Правозахисний рух в Україні, його засади і перспективи», де, зокрема, відзначив: „Супільство — це живий організм, що живе і розвивається за природним законам з тенденціями до все більшої свободи… Інакодумство в Україні має свої глибокі революційно-демократичні та ліберальні традиції… Свободолюбство, демократизм є характерними ознаками як українця, так і всієї української нації“. Цю працю високо оцінив Петро Григоренко.

19 липня 1979  року незадовго перед тим оперований на верікоз Литвин був затриманий п’ятьми міліціонерами, завезений до відділу міліції, побитий, оштрафований і відпущений, а 06 серпня 1979 року  заарештований за звинуваченням у вчиненні опору працівникам міліції. Засуджений 17 грудня 1979 року  Васильківським райсудом до 3 р. таборів суворого режиму за ст. 188-1 ч. 2 КК УРСР. В останньому слові Литвин сказав: «Ви хочете знищити Литвина, але це вам не вдасться. Убити в мені людину, вбити в мені віру в любов, у прекрасное, правду, і свободу — вам не вдасться, панове прокурори, Литвин вас не боїться, панове начальники. Не боїться, хоч знає, чого ви варті, добре знає ваше справжнє єство, знає, що таке радянська дійсність і радянська влада, що таке її каральні органи».

Карався в м.Біла Церква, в сел. Буча під Києвом (ЮА-45/85), у липні — вересні 1980 в м. Херсоні (17/90).

За 1,5 міс. до закінчення терміну, 24.06.82, Київський облсуд визнав Литвин особливо небезпечним рецидивістом і засудив за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Йому, зокрема, інкримінували написання низки статей, а також «зведення наклепів на органи радянської влади в усній формі». До справи були долучені написані раніше документи: «Борцям за свободу і незалежність Чехословаччини», «Слово про грішників, що каються», «Некролог», «Звернення до Дж.Картера», «Радянська держава і радянський робітничий клас» та інші публіцистичні твори.

У травні 1983 хворий на виразку шлунка Литвин етапований у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. (ВС-389/36-1). Дантист зняв йому емаль з зубів, щоб поставити коронки — і більше не з’явився. 9 останніх місяців Литвин тяжко страждав від болю, а тут ще дізнався про смерть у неволі колишньої дружини. Син залишився з бабусею. Тяжко переживав Литвин смерть О.Тихого і Б.Антоненко-Давидовича. Збіг тяжких обставин спричинився до тяжкого душевного і фізичного стану. В останні дні він не міг ходити і майже нічого не бачив, був звільнений від роботи.

23 серпня 1984 року  Литвин був виявлений у бараці з розтятим животом. Через два тижні помер у лікарні в м.Чусовий. Матері дозволили бути присутньою на похороні. Чи було це самогубство? Наглядачі так і не знайшли, чим він порізався, — ні одразу, ні під час подальших обшуків.

01
Свідоцтво про смерть

Усього він був засуджений на 41 рік неволі, не враховуючи 1,5 рік адміннагляду. У таборах відбув 20 років з 49 прожитих. Він устиг написати декілька повістей і збірок віршів (більшість літературних творів досі не знайдені).

19 листопада 1989 року тлінні рештки Василя Стуса, Олекси Тихого і Юрія Литвина були з великими почестями перепоховані на Байковому кладовищі в Києві.

1980 Зарубіжне представництво УГГ видало книгу «Юрій Литвин (портрети сучасників)“. 1981 у Львові вийшла збірка віршів Ввасиля Стуса і Литвина «Передчуття». 1996 в Харкові коштом його друга, колишнього політв’язня І.Пашкова видано збірку віршів Литвина «Трагическая галерея». 42 документи справи — рукописи, статті, заяви, листи в 1991 передані з СБУ матері Литвина — частина з них видана 1999 р. окремою книжкою.

1992 зусиллями Дрогобицького «Меморіалу» побудовано нову хату для матері Литвина Надії Антонівни Парубченко в с. Барахти, де вона дожила віку (14.10 1914 — 26.10 1997). Там же 1994 в школі відкрита кімната-музей Литвина.

Указом Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року  Юрія Литвина нагороджено орденом «За мужність» I ступеня (посмертно).

Могила Юрія Литвина на Байковому цвинтарі
Могила Юрія Литвина на Байковому цвинтарі

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.